Види вінків

ВИДИ УКРАЇНСЬКИХ ВІНКІВ

    В Україні існували вікові, магічні, ритуальні, звичаєві вінки. Усього їх понад 77 видів.

   Починали носити віночок дівчатка з трьох років. Перший — для трирічної доньки плела мама, купаючи його в росах, коли на небі сонце зайде, сім днів, а тоді клала до скрині. У віночок впліталися чорнобривці, які позбавляли головного болю, незабудки та барвінок, щоб зір розвивали, та ромашка, яка серце заспокоювала. Одягали дівчинці той віночок на Спаса, як давали їй свячене яблучко та приказували: «Здоровому тілу — здоровий дух!».

   

У чотири роки плели інший віночок. Усі кінчики пелюсток, вплетених у нього квітів, були розсічені, доплітався безсмертник, листочки багна чи яблуні.

   Шестирічній доньці вплітали мак, що додавав сон та беріг думку, і волошку. У сім років плели вінок із семи квіток із цвітом яблуні. Цілим ритуалом було, коли батько торкався вінком голівки доньки і промовляв: «Мати — яблуне, дядино моя, не жалій здоров’я і долі дитині».

ВІНКИ КОХАННЯ ТА ВІДДАНОСТІ, НАДІЇ Й РОЗЛУКИ

      Серед вікових вінків найпоширенішим був вінок кохання, який плели дівчата від 13 років до заміжжя. У його основі — ромашки, що перемежалися цвітом яблуні й вишні, а над чолом — квітуче гроно калини. У такий вінок вплітали й квітучі вусики хмелю. Символ засватаної дівчини — вінок з барвінку, м’яти, шавлії та інших лікарських трав.

     Цікавим є вінок відданості: з волошок в основі і квітучого любистку вплетеного між ними, який дівчата дарували коханим у час розлуки. Козак возив його у шовковій хустці коло серця твердо знаючи, що його чекають, про нього пам’ятають і кохають.

    Дівчата, яким не пощастило у коханні, виплітали вінок надії (іноді його призначали для освідчення в коханні нерішучому парубкові) з волошок і польового маку. Вважали, що любов прийде, коли дівчина власноруч одягне вінок на голову обранцеві.

   

 Дівчина, яку покинув парубок заради іншої, виплітала вінок розлуки з первоцвіту і вересу. Про значення такого вінка знали всі парубки. Коли ж причиною розлуки ставала дівчина, вона дарувала парубкові вінок з вербових китичок, барвінку й айстр, які у поєднанні означали: «Вибач, але я кохаю іншого».

    Чернечий вінок готувала дівчина, що вирішила присвятити життя Богові, і готувалася до чернечого постригу. Ввечері перед її відходом збиралися дівчата. Кожна несла з собою білі лілії — символ чистоти. Господиня у квітковому вінку і вишитому строю стрічала гостей і,  уже як Господня наречена, прощалася з дівоцтвом. Тоді приходили старші жінки і перевдягали дівчину у довгу темну сукню. Подруги знімали з неї квітковий і вкладали на голову вінок з білих лілій. На сході сонця дівчина у ньому з подругами йшла прощалася з селом, низько кланяючись кожній хаті, кожному зустрічному і відбувала до монастиря. Тут її зустрічали черниці. Склавши обітницю Господові, юнка скидала вінок, цілувала і передавала найкращій подрузі. Черниці пов’язували її наміткою послушниці.

     Вінок з білих лілій виплітали і на смерть молодої дівчини. Подруги в’язали його і вкладали на голову небіжчиці.

   Призначення весільного вінка — охороняти «молоду» від «поганого ока». Перед урочистістю під час «дівич-вечора», на який сходились всі дружки нареченої, під супровід пісень плели з барвінку, рути, живих квіток вінок для молодої та букети з зілля і квітів для запрошених на весілля гостей. На Хмельниччині до 50-рр. ХХ ст.. такі вінки були головним убором нареченої: майже всі дівчата виходили заміж у вінку з живих квітів або, якщо дозволяли кошти — із штучних, виготовлених з цигаркового паперу та фарбованого природними барвниками парафіну (воску). Однак, як казали старі люди, прикраса нареченої не мала бути лише штучною, і на дівич-вечорі її переплітали барвінком та любистком. Якщо дівчина була сиротою,  не вплітали калину.

   У багатьох селах тієї ж області весільний вінок виготовляли з білих парафінових квітів і круглих чи подовгастих бурульок, прикріплених на волосінні й обплетених барвінком, любистком, іншим зіллям. Під час застілля на рушникові, під яким сиділи молодята, закріплювали два поєднаних між собою вінки, що пророкували довічне переплетення доль наречених 

    Вінок символізував чистоту і цнотливість нареченої. Якщо дівчина зазнала позору до весілля, вона втрачала право його надівати або на знак ганьби їй надівали половину вінка.

    Головний обов’язковий компонент весільного вінка — «хрещатий барвінок» — символ тривалого кохання. Його листочки змащували медом і часником, щоб вберегти «молодих» від лихого. Додавали м’яту, волошки, шавлію, руту, калину, ружу. Крім квітів іноді вшивали червоні вовняні нитки, цибулю, перець, овес, монети, цукор, родзинки, пір’я. На Вінниччині вінок виглядав як тонка гірлянда, обкручена кругом голови, а її кінці прикривали косу до самої землі. Часом під нього надівали червону стрічку з двома нашитими рядами листя барвінку.

    Вінок і його елементи супроводжували всі етапи весільного обряду віл заручин (на знак того, що дівчина і хлопець засватані, вони отримували: наречений — барвінкову квітку, наречена — червону стрічку у косах або квітку). На Житомирщині при сватанні закохані й досі обмінюються вінками. Цей обряд, дуже поширений у давнину, переріс у традиційний обмін обручками.

   На Заході популярними були вінки, сплетені у барвінкові дні. На Гуцульщині вінок змащували медом і вкривали позолотою. Дівчина не знімала його аж до шлюбу, навіть спала в ньому. Існувало повір’я: якщо вінок пропаде — не буде щастя у подружньому  житті. А на Середній Наддніпрянщині та у східних регіонах молодь виготовляла барвінкові вінки лише як прикрасу до короваю.

     Напередодні весілля у дівич-вечір дівчата сходились на останню вечірку до молодої, домівка якої оздоблювалася гільцем: квіти, стрічки та букетики колосків, виготовлених під час барвінкових свят, увивали на вишневому деревці або на гілках сосни. Гільце символізувало незайманість, красу та молодість. Разом із ним виготовляли маленьку квітку або вінки для молодого і молодої.

     Кожна місцевість мала свої особливості і у проведенні цього свята. На Тернопіллі перед дівичником молода з подругами власноруч збирала барвінок для вінків. Увечері його висипали на святкову скатертину і просили у Бога благословення на виготовлення прикраси. Потім усі сідали довкола стола і мати нареченої, благословляючи доньку на шлюб, починала виплітати перший вінок.

    Сплівши його, вона покидала дівчат, залишивши головною на вечорі старшу дружку, яка слідкувала, щоб у вінок не вплели поламану гілочку чи неякісне листя, бо таким могло стати і життя молодих.     Вінки ніколи не викидалися і не передавалися подругам. З ними не дозволялося гратися малюкам, бо, за повір’ям, весільний вінок — символ щастя, гармонії й злагоди між подружжям. Вінки та букети випліталися під співи обрядових пісень, які заводила старша дружка.

    На Донеччині популярними у селах півдня краю (зокрема с. Сартана) у 50-60 рр. ХХ ст. були парафінові та воскові вінки. На відміну від інших регіонів наречена мала заздалегідь виготовити його до весілля. Такі вінки високо цінувалися, бо вважалось, що дівчина вклала у прикрасу серце.

    Подекуди в день весілля на долівці розстеляли біле полотно, ставили на нього хлібну діжу, а зверху — подушку для нареченої, якій брат розплітав косу, а дівчата одягали на голову весільний вінок. Молодому старша дружка чіпляла вінок до шапки або капелюха. Після того його садили біля нареченої, накривали молодих рушником, посипали житом і називали князем і княгинею.

   Квітами, з яких плели вінки і букети,  прикрашали гостей та тих, хто виконував весільні обряди: їх перев’язували рушниками, чіпляли букетики на сорочки та капелюхи.

   Народна етнічна спадщина — безцінний скарб кожного народу. Зневажливе ставлення до своєї багатовікової історії, її культури та традицій спричиняє культурний занепад нації і всього суспільства. А сучасна культура та звичаї, перестаючи живитись давніми народними джерелами, втрачає свій національний колорит і привабливість, перестає бути цікавою громадянам країни.

   Справжнє розуміння української культури неможливе без знання народних традицій та обрядів, без знайомства з національними символами і оберегами. Одним із таких символів-оберегів є український вінок.